
ЖИВА МОЗАЇКА НАЦІЇ
Наталія Ходаковська і її мозаїка української душі в проєкті «Мозаїка спадщини України»
Вона не шукала порятунку — лише дозволила собі цікавість. Наталія Ходаковська вперше взяла пензель у руки у 53 роки. Просто щоб спробувати. Але несподівано ця мить стала початком великого шляху. Те, що почалося як хобі. перетворилося на голос душі. І тепер її полотна — це не просто мистецтво. Це мозаїка українського серця. зібрана з кольору, пам’яті й любові у проєкті «Мозаїка спадщина України». Це жива тканина культури, що проростає з серця до серця.
НаХод-ка — творчий псевдонім Наталії Ходаковської. І він дуже точний. Бо її поява у світі мистецтва дійсно стала знахідкою — тихою, але потужною. Її картини — це спогади, які ми ще не прожили, і пам’ять, що передається інтуїтивно, через дотик, погляд, тишу. У всеукраїнському культурно-мистецькому проєкті «Мозаїка спадщини України» Наталія представила дві свої роботи, що стали справжніми символами глибинної тяглості традицій.
Перша з них — «Скарб ремесла». Картина, яка пахне глиною, сонцем і дитинством у бабусиному селі. На ній — гончар. Він сидить у дворі біля біленької хати, у вишиванці, зосереджений і лагідний, як саме життя. У його руках — глина, а точніше — історія. Бо він не просто ліпить посуд. Він формує тяглість. Творить те, що буде служити іншим, і при цьому несе у собі спокій, повагу, силу.
Навколо — квіти, мальви, соняшник, тепле небо. Все це — не просто декор. Це — середовище, в якому народжується ремесло. Життя, у якому є час. І в якому сама праця — молитва. Ця робота Наталії Ходаковської — не про ностальгію. Вона про надію. Про те, що справжнє не зникає, а передається — через руки, серце, покоління.
Друга картина — «Ремесла України» — ширша, масштабніша. Це справжня мозаїка з образів, традицій і ритмів, які зшивають нашу ідентичність. У центрі — гори. Карпати, мов оберіг. Вода, веселка, дерево. А навколо — майстри. Люди, які творять світ руками.
Гончар, ткачиха, коваль, різьбяр, писанкарка, музикант, кошикарка, свічкар, бондар… Кожен — в роботі, кожен — у діалозі з дитиною. Тут ремесло — це не минуле. Це ланцюг. Це процес передачі сенсів і вмінь, без яких нація — лише слово в підручнику. І що важливо — кожен образ Наталії — живий. Не ідеалізований, не музейний. А теплий, людяний. Усі вони — ніби твої сусіди, рідні, предки, друзі.
Ці картини — не просто витвори мистецтва. Вони — жести любові. Потреба сказати: «Пам’ятай себе». Бо сьогодні, коли українська культура знову мусить виборювати право на існування — у світі, спотвореному десятиліттями імперських міфів, такі роботи стають не просто мистецтвом, а відповіддю. Свідомим актом збереження.
У цьому й полягає суть авторського мистецького проєкту Ванди Орлової «Мозаїка спадщини України» — зібрати, відродити, осмислити й показати світові нашу справжню, живу, автентичну Україну. Не фольклорну ляльку, не сувенірну картинку, а ту, в якій є праця, біль, ніжність, пісня, історія і гідність.
Художники проєкту — це не просто митці. Це люди, які взяли на себе відповідальність за пам’ять. Вони не копіюють минуле, а говорять з ним. І через власну творчість допомагають іншим почути голос, що завжди був поряд — голос землі, традицій, спільноти, коріння.
Наталія Ходаковська — одна з тих, хто зробив цей крок не заради визнання, а тому що інакше — не може. Її роботи в Проєкті — це подих. Вдячність. Живе свідчення того, що мистецтво не має віку, а національна пам’ять — це не щось музейне, а жива кров, яка тече, поки її хтось плекає.
У її картинах немає крику. Але є тиша, в якій кожен може почути себе. І те тепло, яке не зникає. Навіть коли все довкола змінюється.
Facebook сторінка мисткині: Наталія Ходаковська