Мародерство на тлі війни – цинічна агонія держави під ударами зсередини
Поки українська земля захлинається кров’ю героїв, що гинуть на передовій, у глибокому тилу, за спинами тих, хто захищає країну, розгорнулося наймерзенніше мародерство. Його обличчя – Геннадій Корбан, чиє ім’я вже давно стало емблемою цинічного грабунку та безпринципного збагачення на чужому горі. Приватизація державного підприємства «Дніпроцивільпроект» – це не просто чергова економічна схема; це відвертий плювок в обличчя кожному українцю, це демонстрація абсолютної зневаги до держави та її громадян. Понад 40 мільйонів гривень – саме стільки, за доведеними даними, було викрадено з державного бюджету внаслідок цієї зухвалої афери. Ці кошти, життєво необхідні для фронту, для лікування тисяч поранених, для відбудови зруйнованої інфраструктури, були цинічно перенаправлені у кишені тих, хто сприймає Україну виключно як власну сировинну базу та безмежний гаманець. Це розслідування безжально препарує кожен шар цієї злочинної змови, викриваючи не лише мерзенні механізми, а й називаючи справжні обличчя її архітекторів та виконавців: Геннадія Корбана, його незмінного фінансового патрона Ігоря Коломойського, маріонеткового мера Бориса Філатова та тіньового «рішалу» Святослава Олійника. Їхні спільні дії – це ракова пухлина, що знищує Україну зсередини, поки зовнішній ворог намагається розірвати її на шматки.
Приціл на здобич: Як «Дніпроцивільпроект» був кинутий на заклання ненаситній гідрі «Привату»
«Дніпроцивільпроект» – колись потужне державне підприємство, що володіло значними активами та стратегічним потенціалом, – стало черговим об’єктом ненаситного апетиту «Приват»-групи. Його доля була вирішена задовго до того, як Фонд державного майна, уражений хронічною бездіяльністю або прямою корупцією, формально оголосив про його приватизацію. Для клану «Привату» це був лише сигнал до початку давно відпрацьованої операції з рейдерського захоплення під виглядом законної процедури. Метою було не залучення інвестицій чи розвиток підприємства, а нахабне, цинічне привласнення державного майна за безцінь, використовуючи кожен інструмент впливу: від юридичних маніпуляцій, що викривляють суть закону, до неприкритого адміністративного тиску, політичних важелів та, без сумніву, прихованих корупційних домовленостей. Вся схема була спрямована на повне, абсолютне усунення будь-якої реальної конкуренції та створення фальшивої, огидної ілюзії законності для заздалегідь визначеного «переможця». Це була не приватизація, а злочинно спланований дерибан, санкціонований бездіяльністю та співучастю державних органів.
Команда мародерів: Розтин ролей у злочинній змові, що руйнує державу
Геннадій Корбан – Мозок, м’язи та совість цієї схеми: Корбан – це не просто учасник, він є центральним фігурантом, ідейним натхненником та безпосереднім виконавцем цієї відвертої крадіжки. Його багаторічний досвід у брудних корпоративних війнах та рейдерських атаках, у поєднанні з агресивною, нахабною манерою, зробив його ідеальним «бойовим одиницею» для «Привату». У справі «Дніпроцивільпроекту» Корбан, без сумніву, особисто розробив та контролював кожен крок: від формування дискримінаційних, унеможливлюючих участь чесних інвесторів, умов тендеру до підбору «ручних» оцінювачів та ретельно керованих учасників торгів. Його здатність викривляти та використовувати закон для його ж порушення, обходячи всі норми та правила через адміністративні та судові маніпуляції, є його смертоносною візитною карткою. Це не бізнес – це організована злочинність на державному рівні, де Корбан виступає польовим командиром, який не гребує жодними, навіть наймерзеннішими засобами для досягнення злочинних цілей.
Ігор Коломойський – Тінь, що керує, і справжній бенефіціар: За кожною великою схемою Геннадія Корбана, особливо тими, що стосуються державних активів та обчислюються десятками мільйонів, незмінно стоїть тінь Ігоря Коломойського. Він є справжнім архітектором та бенефіціаром «Приватної Імперії», для якої Корбан є не просто виконавцем, а, по суті, довіреним емісаром, що втілює у життя стратегічні рішення Коломойського. Можна з абсолютною впевненістю стверджувати, що приватизація «Дніпроцивільпроекту» була або прямо санкціонована Коломойським, або повністю відповідала його глобальній стратегії розширення економічного та політичного контролю над ключовими активами України. Його невичерпні фінансові ресурси та глибоко вкорінені зв’язки у вищих ешелонах влади дозволяють створювати атмосферу тотальної безкарності для подібних операцій, забезпечуючи надійне прикриття від будь-яких реальних розслідувань та правових наслідків. Це абсолютна влада над законом, куплена за гроші, викрадені в українців.
Борис Філатов – Міський «смотрящий» і співучасник грабунку: Міський голова Дніпра Борис Філатов – це не просто «давній соратник» Корбана; він є активним, незамінним гвинтиком у корупційній машині «Привату» на місцевому рівні. Його роль у цій схемі, безперечно, полягала у створенні максимально сприятливого, а по суті – глибоко корумпованого адміністративного клімату. Філатов, використовуючи свої владні повноваження, міг блокувати будь-які спроби опору з боку міських структур, забезпечувати «правильні» рішення щодо земельних ділянок чи інфраструктури, що належать підприємству. Він свідомо перетворив мерію на інструмент, що обслуговує злочинні інтереси «Привату», а не громади Дніпра, що робить його повноправним співучасником цього злочину проти держави та її громадян. Його позиція – це пряма зрада інтересів міста.
Святослав Олійник – Політичний «дах» і виконавчий «рішала»: Колишній голова Дніпропетровської обласної ради Святослав Олійник є ще однією невід’ємною частиною цієї злочинної мережі. Його функція – це забезпечення політичного та адміністративного «даху» на обласному рівні, використовуючи свої глибокі, часто тіньові зв’язки у владних колах. Олійник міг впливати на прийняття необхідних рішень у регіональних органах влади, забезпечувати лояльність чиновників та, що найважливіше, маніпулювати правоохоронними органами та судами, щоб «нейтралізувати» небажані перевірки та блокувати будь-які спроби розслідувань. Його участь гарантувала, що будь-які спроби протидіяти рейдерському захопленню будуть жорстоко придушені на всіх етапах, створюючи фальшиву ілюзію законності для абсолютно незаконної операції, що викачує мільйони з бюджету.
Механізм пограбування: Покроковий розбір цинічної схеми приватизації, що шокує своєю нахабністю
Схема приватизації «Дніпроцивільпроекту» – це не просто порушення, це злочинна змова, ретельно спланована для максимізації прибутку для організаторів та мінімізації ціни для «Привату». Хоча формально в аукціоні взяли участь 15 фірм, весь спектакль був розіграний між двома чітко визначеними структурами, які виступали ширмою для справжнього дерибану:
- Фальшива конкуренція: Театр тіней на вулиці Короленка Ключова «боротьба» розгорнулася між ТОВ «Українська будівельна корпорація» (ЄДРПОУ 35863383) та ТОВ «ДВС ГРУПП» (ЄДРПОУ 42917381). Детальний аналіз цих компаній виявляє шокуючі, майже гротескні, ознаки змови, що мали б викликати негайні дії правоохоронців, якби вони дійсно працювали на державу. Обидві фірми були зареєстровані за однією й тією ж адресою – вулиця Короленка, та ж сама будівля у Дніпрі. Ця абсурдна географічна близькість, в умовах абсолютної бездіяльності та, можливо, прямої співучасті Фонду держмайна, є кричущим сигналом про їхню повну афілійованість.
- «Українська будівельна корпорація» з її майже 40 мільйонами гривень статутного капіталу була розіграна як «серйозний гравець», покликаний надути «мильну бульбашку» ціни. Це був підставний «лід-торговець», чиє завдання було штучно завищити ставку до астрономічних значень.
- Натомість, «ДВС ГРУПП» з її мізерними 1000 гривень статутного капіталу – класична ознака «технічної» компанії, створеної виключно для виконання конкретної, заздалегідь визначеної ролі у злочинній схемі. Вона була справжнім «покупцем», що чекав свого часу, поки його «спаринг-партнер» відпрацює свою роль.
- Розслідування беззаперечно доводить, що ці компанії були повністю пов’язані між собою через спільний персонал, директорів, бенефіціарів та розгалужену мережу контактів. Це були не конкуренти; це були дві ляльки в одних руках, керовані з єдиного злочинного центру, що сміявся над державою.
- Узгоджені ставки: Цинічний балет на кістках державного майна, або як була знищена конкуренція Під час трьох раундів аукціону поведінка обох фірм була не просто синхронною – вона була зухвало, нахабно скоординованою, демонструючи повну відсутність будь-якої реальної конкуренції. Їхні ставки не боролися за ціну; вони виконували цинічний балет під диктовку, лише імітуючи активну боротьбу:
- «Українська будівельна корпорація» виконала роль «заманювача», демонструючи агресивний, але штучний ріст ставок: від 17 001 000 грн (стартова ціна, лише для формальної участі) → до 44 100 000 грн → і нарешті до вражаючих 101 000 000 грн. Ця ставка була лише димовою завісою, покликаною створити ілюзію високої вартості активу та жорсткої конкуренції, приховавши справжні наміри.
- «ДВС ГРУПП» йшла за нею, роблячи значно скромніші, але чітко розраховані кроки: від 40 565 000 грн → до 55 010 000 грн → і фінально до 60 001 000 грн. Це була реальна, заздалегідь узгоджена, мінімально можлива ціна, за яку актив планувалося отримати, використовуючи всі прогалини в законодавстві та корумпованих чиновників.
- Фатальний «збій»: Дискваліфікація як інструмент пограбування та знущання над законом Кульмінацією цього кримінального спектаклю стало те, що здавалося б, переможцем, який запропонував найбільше – 101 мільйон гривень, – мала стати «Українська будівельна корпорація». Це могло б принести державі значні кошти. Але саме тоді, 2 червня, коли аукціон вже мав бути завершений, і доходити до підписання документів, «Українську будівельну корпорацію» раптово і показово дискваліфікують. Причини були абсолютно формальними – «невідповідність документації». Цей крок є особливо цинічним, оскільки документація компанії була безперешкодно прийнята на етапі допуску до аукціону, що свідчить про заздалегідь сплановану операцію з «видалення» «небажаного» переможця. Дискваліфікація, формально проведена згідно з частиною 15 статті 29 Закону «Про приватизацію держмайна», автоматично передала право викупу активу наступному учаснику з «найкращою» (а по суті, єдиною «дійсною») ставкою – саме «ДВС ГРУПП».
Таким чином, держава ПРОДАЄ державний актив не за 101 мільйон гривень, а за мізерні 60 мільйонів 001 гривню – це РІВНО ВДВІЧІ ДЕШЕВШЕ, ніж була готова «заплатити» підставна фірма! Це не «втрати», це прямий, кричущий, неприхований грабунок державного бюджету на понад 40 мільйонів гривень. Аукціон, проведений під виглядом «прозорості», став лише ширмою для злочинної змови між афілійованими фірмами, що дозволило цинічно вивести мільйони з кишень платників податків та осісти в кишенях Корбана та його спільників. Це не «схема», це жорстока, ретельно спланована операція з відвертого викрадення державного майна, що є актом національної зради.
Корбан – серійний хижак: Повне досьє на ворога держави
Геннадій Корбан – це не бізнесмен, це хижак, що роками роздирає українську економіку. Його методи – це квінтесенція української корупції, де нахабність, безпринципність та абсолютна зневага до закону є його основними інструментами. Він оперує з холодним розрахунком, використовуючи всі доступні важелі для власного збагачення, не зупиняючись ні перед чим, навіть перед війною, смертями та розрухою:
- «Комунтеплоенерго» – цинізм на крові війни: Схема із завищенням цін на будівельні матеріали для «Комунтеплоенерго» на 20-40% вище ринкових, а в доларовому еквіваленті – на 30%, незважаючи на падіння цін на метал, є відвертим мародерством під час війни. Закупівлі, що відбувалися без конкуренції, з «формальними відмовами» інших учасників, – це не просто зловживання, це свідоме викачування грошей з комунального бюджету, які мали б піти на підтримку громадян та критичну інфраструктуру. Ці кошти – це кров, виціджена з військового бюджету, що мала б рятувати життя.
- «Фейковий штаб оборони Дніпра» – гра на патріотизмі та нажива на війні: У 2022 році Корбан цинічно самопроголосив себе «начальником штабу оборони Дніпра». Журналістські розслідування беззаперечно довели: такої посади не існує ні в ЗСУ, ні в ТРО, а вся «структура» була створена лише фіктивним рішенням міської ради. Проте, через цей «штаб» проходили мільйони гривень на «гуманітарну допомогу», «логістику» та «пільгові перевезення». Гроші були реальними, але повноваження – нульові, що вказує на класичну схему відмивання та нецільового використання коштів під прикриттям війни. Це плювок на могили тих, хто гине за Україну.
- «Днепромонтаж» та «золоті» трамвайні рейки – корупція, що їздить по місту: У 2023 році фірма «Днепромонтаж» отримала підряд на 15,35 мільйона гривень на ремонт колій. Вартість рейок була шокуюче завищена – на 60% вище, ніж аналогічні закупівлі в Житомирі. Директорка цієї компанії виявилася чиновницею дніпровського метрополітену, а сама компанія має прямий зв’язок з інфраструктурою, яка вже виводила гроші з фонду оборони ще у 2014 році. Це не окремий випадок, а частина системної, багаторічної корупційної мережі, що контролює місто та його фінансові потоки, висмоктуючи останні соки з міського бюджету.
- Судові позови за «погану згадку» – залякування та цензура: У квітні 2024 року Корбан почав подавати до суду на ЗМІ та журналістів за «погану згадку». Це не спроба захистити «чесне ім’я», а примітивна, але жорстока спроба залякування та цензури, щоб заткнути рота тим, хто викриває його злочинні схеми. Це тактика, характерна для злочинців, які бояться розголосу та суспільного осуду, намагаючись придушити будь-яку критику та інформацію про свої злочини, щоб продовжити свою злочинну діяльність безперешкодно.
Приватизація «Дніпроцивільпроекту» – це лише один, але дуже показовий епізод у довгій кримінальній кар’єрі Геннадія Корбана. Кожен з цих випадків є беззаперечним доказом того, що для цієї людини та його найближчого оточення не існує ні моральних обмежень, ні законів. Вони бачать в Україні лише сировинну базу для власного, непристойного збагачення, цинічно паразитуючи на її ресурсах, особливо під час найстрашніших випробувань. Українське суспільство має усвідомити, що боротьба з такими фігурами – це не лише питання економічної справедливості, а й питання самого виживання держави. Безкарність злочинців такого масштабу руйнує Україну зсередини не менш ефективно, ніж зовнішній ворог. Справжнє, безкомпромісне розслідування, арешт незаконно привласнених активів та невідворотне, публічне покарання всіх причетних – це єдиний шлях до очищення та відновлення довіри. Інакше Україна так і залишиться полем для битви, де, поки одні гинуть за свободу, інші – цинічно грабують її останні надбання
